Виявляється, багато з найвідоміших винаходів були просто помилками, яких вчені припустилися у своїх «серйозних» проєктах. І з огляду на те, наскільки корисні деякі речі з цього списку, важко уявити, що їх виявили випадково.
Розібралися, як не викинуте вчасно сміття подарувало світові перший антибіотик, а неуважність — кардіостимулятор.
Слінки — дитяча іграшка-пружинка
Спочатку морський інженер Джеймс Джонс працював над датчиком потужності для військових кораблів. У 1945 році під час роботи Джеймс з подивом зауважив, що пружина натяжіння, впавши з полиці, не зупинилася, а ніби «пострибала» далі по підлозі.
Він узяв пружинку додому, щоб показати своїй дружині Бетті. Місіс Джонс побачила потенціал для нової іграшки і вигадала назву — Slinky. Це шведське слово означає «гладкий і звивистий».
Перші слінки Джонс робив удома сам на спеціальному верстаті. Іграшка надійшла у продаж під час різдвяного сезону 1945 року в універмазі Gimbels у Філадельфії — і викликала фурор. За перші 90 хвилин Джеймс продав 400 пружинок. Пізніше журнал Time відзначив Slinky у своєму списку найвеличніших іграшок усіх часів.
Слінки також використовувалася як антена в раціях солдат у В'єтнамі та як терапевтичний інструмент для людей з розсіяною увагою.
Ліловий колір
У 1856 році 18-річний хімік-вундеркінд Вільям Перкін працював над ліками від малярії. У процесі експериментів він звернув увагу на насичений маслянистий осад, який залишався у пробірці. При попаданні на тканину речовина забарвлювала її в насичений фіолетовий відтінок, який не змивався і був у рази яскравішим, ніж дозволяли всі відомі барвники того часу.
Тоді вони виготовлялися переважно з комах, молюсків або рослинних матеріалів і не могли похвалитися такою насиченістю як хімічний пігмент Перкіна. Барвник отримав назву «мовеїн» — від французького слова, яке позначало близьку за відтінком квітку мальви.
Ліловий барвник мав такий великий успіх, що Перкін покинув навчання хімії та створив власний бізнес із виробництва синтетичних барвників. Це стало проривом не лише для лакофарбової промисловості, а й для медичної, парфумерної, харчової, фотографічної галузей.
Новий яскравий та «стійкий» колір швидко став популярним. Навіть королева Вікторія вбралася у лілове на весілля своєї дочки у 1858 році. Ще одним амбасадором цього відтінку була дружина Наполеона III імператриця Євгенія — вона вважала, що колір підходить до її очей. Світ моди не мав шансів проти двох найвпливовіших жінок тієї епохи.
Цікаво, що робота Перкіна з барвниками врешті-решт призвела до створення ліків — правда, від іншої хвороби та інших вчених. Надихнувшись ідеєю Перкіна, німецький бактеріолог Пауль Ерліх відкрив хіміотерапію як ліки від раку та заклав основи імунології, за що отримав Нобелівську премію.
Пеніцилін
Винахід пеніциліну був дуже іронічною і випадковою штукою.
Шотландський вчений сер Олександр Флемінг шукав такий собі «філософський камінь» — чудовий препарат, який міг би вилікувати усі хвороби. Як і інші біологи, Флемінг зазнав невдачі, залишив свої спроби і тоді знайшов те, що шукав.
У 1928 році Флемінг поїхав у відпустку. Повернувшись за два тижні, він виявив, що брудна чашка Петрі з бактеріями стафілокока, яку він викинув, покрилася пліснявою. Вона не дозволила бактеріям розростись, буквально розчиняючи їх довкола себе.
Виростивши плісняву Penicillium notatum саму по собі, Флемінг дізнався, що вона містить потужний антибіотик — пеніцилін. Це була перша виявлена подібна речовина, яка допомогла врятувати безліч життів.
Пізніше австралійський патологоанатом Говард Волтер Флорі та британський біохімік Ернст Борис Чайн перетворили пеніцилін на готовий препарат широкого використання.
Кардіостимулятор-імплант
Перший у світі зовнішній електрокардіостимулятор винайшов американський кардіолог Альберт Гайман у 1927 році. Це була величезна машина, яку можна було використовувати лише для стаціонарного лікування у медзакладах.
Через 30 років інший вчений — інженер зі США Вілсон Грейтбатч — працював в Університеті Баффало над створенням пристрою, який мав записувати серцевий ритм тварин.
Якось він випадково вставив в апарат невідповідний резистор і помітив, що в електричному ланцюзі виникли коливання, схожі на серцевий ритм людини. Як пізніше зізнався Вільям, це нагадало йому про давню розмову з колегами про те, чи здатна електрична стимуляція компенсувати збої серцевого ритму.
Грейтбатч виявив, що його винахід може передавати імпульс безпосередньо до м'язової тканини серця, утримуючи його в потрібному ритмі. З таким пристроєм пацієнтам із потребою в кардіостимуляторах не довелося б залишатися в лікарні та використовувати болісні апарати.
Тому Грейтбатч почав працювати над тим, щоб зробити пристрій маленьким. У 1958 році він створив перший кардіостимулятор, що працює від батареї, щоб апарат міг вживлятися в тіло людини і стимулювати роботу серця. До цього моменту передові кардіостимулятори все одно були величезними — розміром з телевізор. Апарат Грейтбатча — 33 см³. Винахід був успішно випробуваний на собаці.
6 червня 1960 року кардіостимулятор Грейтбатча був імплантований 77-річному чоловікові з нерегулярним серцебиттям. Операція продовжила життя пацієнта на 18 місяців — ба більше, його вже не було прикуто до апарату стимуляції в лікарні.
Неуважність вченого фактично врятувала життя мільйонів людей. Нині щорічно імплантується понад пів мільйона кардіостимуляторів.
Бренді та портвейн
Історії створення цих двох алкогольних напоїв дуже схожі. В обох випадках новий вид алкоголю з'явився через бажання торговців заробити якомога більше. І зовсім трохи — через те, що судноплавство було тривалим процесом, а вино без консервантів швидко псувалося.
У 15 столітті голландські судноплавці шукали способи полегшити транспортування вина — вберегти його від скисання та перевозити великі партії за один раз. Тоді народилася ідея використати тепло для підвищення концентрації алкоголю — простіше кажучи, випарювати вино. Спочатку планувалося після прибуття до порту призначення додавати в отриманий концентрат воду та відновлювати напій. Але раптово купці виявили, що випарене вино на смак навіть краще, ніж звичайне. Новий напій був названий Brandewijn — «обпалене вино» у перекладі з голландської.
Англійські торговці пішли вже протореним колегами шляхом. Коли в 1678 році Британія розірвала торгові відносини з Францією, винні купці опинилися на межі банкрутства.
У 1703 році було підписано Метуанську угоду між Британією та Португалією, в якій закріплювалися пільги на експорт вина. Але й тут відсутність консервантів ставила ідею під удар — алкоголь просто псувався за час морської поїздки.
Тоді в чиюсь світлу голову прийшла ідея додати до бочки з вином бренді. Так вийшло кріплене вино, назване на честь морського міста Порту.
Весь бізнес-контент у зручному форматі. Інтерв'ю, кейси, лайфхаки корп. світу — у нашому телеграм-каналі. Приєднуйтесь!
Залізобетон
Сама ідея залізобетону приходила в різний час до кількох вчених, але першою людиною, яка розробила матеріал і дала старт масовому виробництву, вважається француз Жозеф Моньє.
Моньє працював садівником і страждав через те, що горщики постійно билися. Намагаючись зробити їх міцнішими, Моньє експериментував із каркасами з залізного дроту для своїх цементних горщиків.
Ідея спрацювала: 1867 року Жозеф запатентував новий матеріал і представив винахід на Паризькій виставці.
Незабаром Моньє спало на думку перенести поєднання заліза і бетону на різні інженерні конструкції. У 1877 році він запатентував залізобетонні шпали, ще через кілька років — перекриття, труби, арки та мости. Його кар'єра садівника була закінчена.
Бажаєте отримувати дайджест статей?
