Чому бізнеси не сприймають серйозно хороші ідеї? Найчастіше ці задуми просто не відповідають поточній місії компанії, вимагають надто багато вкладень чи уваги керівництва. Але іноді класну ідею викидають у смітник просто тому, що менеджер не приділив їй достатньо часу.
Згадаймо Томаса Едісона, котрий ненадовго найняв у свою лабораторію нікому не відомого хлопця на ім'я Нікола Тесла. Він вигадав асинхронний двигун змінного струму і припустив, що таке джерело енергії може бути кращим, ніж динамо-машина Едісона. На цьому співпраця двох творців закінчилася, а геніальна бізнес-ідея відпливла реалізовуватися в інше місце.
Які великі компанії також впустили золоту рибку до рук конкурентів — розбираємося.
#1. Ipod: як два технічні генії вирішували одну проблему з різних боків
В епоху популярності mp3-плеєрів наприкінці 1990-х років у інженера Тоні Фаделла з'явилася ідея створити лінійку цифрових музичних плеєрів.
Фаделл працював у великих компаніях, які займалися побутовою електронікою, здавалося б, це прямий шлях до успіху. Проте інженер заснував невеликий бізнес і протягом 10 років ходив Кремнієвою долиною, намагаючись продати свою ідею в масове виробництво. Прототип плеєра був представлений одному з лідерів цифрової музики на той час RealNetworks, але організація не була зацікавлена у створенні окремого програвача. Фаделлу також відмовили Philips та Sony.
Через 10 років поневірянь та розчарувань Фаделл познайомився з маловідомим на той момент Стівом Джобсом. Тоді компанія Джобса відчайдушно намагалася підключити звичні mp3-плеєри до свого додатку iTunes, проте корпорації не хотіли ризикувати та вкладати гроші у неоднозначну новинку.
Спочатку Тоні не мав і думки закрити свій бізнес — він планував просто проконсультуватися з розробниками софту. Але після зустрічі Джобс безапеляційно заявив Фаделлу: «Ви приєднаєтесь до Apple і презентуєте цей проєкт за рік». Так і сталося.
Фактично думка перетворити плеєри з флешок, що відтворюють треки, на пристрої з доступом до необмеженої музичної бібліотеки з'явилася у Джобса та Фаделла практично одночасно. Але кожен із них підійшов до вирішення проблеми з різних боків: Джобс — з погляду софту, Фаделл — з інженерної.
Через 5 років Apple продала свій 100-мільйонний iPod. Так, через 2 десятиліття він приєднається до Walkman у Музеї історії техніки, але в момент своєї появи цей продукт підірвав ринок.
#2. Luxury life: Форд vs Лінкольн
На початку ХХ століття Генрі Форд зіштовхнувся із черговою кризою виробництва машин. Його другий бізнес — «Автомобільна компанія Детройта» — більше не міг закривати потреби сегмента бюджетних авто (до $1 тис.), збанкрутував і був близьким до ліквідації. Після відходу Форда і його ключових партнерів інвестори почали шукати вихід із глухого кута.
Найвдалішою виявилася ідея 1902 року передати управління компанією Генрі Ліланду — інженеру, зброяреві та одному з найбільших постачальників автодеталей. Якщо Форд був новатором у сфері дизайну та продажу, то Ліланд — технарем до мозку кісток.
На той момент у моду ввійшли дорогі автомобілі «з родзинкою», вартістю від $3 тис. Ліланд повністю змінив стратегію компанії, сфокусувався на виробництві високоякісних моделей та перейменував компанію в Cadillac.
Ідея мала комерційний успіх, і згодом Ліланд продав Cadillac. Пізніше інженер пошкодував про це рішення і повернувся до думки про створення окремого бренду розкішних автомобілів у 1917 році, назвавши його на честь свого кумира, президента США Lincoln. Однак часи змінилися і вдруге досягти успіху в підприємця не вийшло.
Іронічно, що саме Генрі Форд через 5 років викупив збанкрутілий «Лінкольн» і приєднав бренд до свого концерну.
#3. OC Windows: як IBM заощадили і знищили самі себе
У 1981 році IBM презентували ринку персональний комп'ютер IBM 5150. Девайс створили без операційної системи, і компанія планувала закрити це питання з мінімальними вкладеннями в експериментальну модель.
Така ОС була у молодого стартапу Microsoft. Точніше, Білл Гейтс та його колеги на той момент знайшли заготовку QDOS (для швидкої та брудної операційної системи) у локальної ноунейм-компанії і лише збиралися розпочати співпрацю.
Тоді виконавчий директор IBM Джек Семс поставив Гейтсу запитання, яке згодом привело IBM до занепаду: «Ти купиш QDOS сам чи хочеш, щоб це зробив я?». Гейтс купив ліцензійні права на операційну систему. Після низки допрацювань Microsoft система перетворилася на MS-DOS, а пізніше стала частиною ОС Windows — відкритою для широкого ринку.
Після появи в 1981 році перших ПК багато виробників «заліза» потребували «мізків» для своєї техніки — тієї самої ОС, яка вже була готова у Microsoft. Серйозні гравці ринку, такі як Dell, Compaq і HP, перетворили Microsoft на найбільшого розробника програмного забезпечення на планеті, який зрештою витіснив IBM.
#4. Facebook: повчальна історія про жадібність
Пошуковий сервіс Yahoo! 2006 року мало не викупив соціальну мережу Facebook, що набирала в ті часи популярність.
Поглинання вже було анонсовано. Цукерберг навіть уклав усну джентльменську угоду з гендиректором Yahoo! Террі Семелом про продаж соцмережі за $1 млрд.
Угоду століття зірвала банальна жадібність — або, за офіційною версією Yahoo!, різке падіння вартості акцій пошукового сервісу. На етапі підписання паперів керівництво корпорації спробувало відступити від раніше обумовлених умов і знизило ціну до $800 млн. Але хоча початковий мільярд повернувся на стіл переговорів через декілька тижнів, Цукерберг подумав і відмовився від угоди.
#5. Google: переграти та знищити
Ще в 1999 році Excite була пошуковою системою №2, а Google тільки-но починав свою роботу на ринку.
Ларрі Пейдж запропонував Excite купити Google за $750 тис. — за умови, що Excite замінить власну пошукову машину на сучаснішу технологію Google Search. Компанія відмовилася від угоди та продовжила працювати зі звичними інструментами.
Сьогодні активи Google коштують понад $130 млрд, корпорація займає близько 60% частки ринку США та відкусила значний шматок «пирога» у всьому світі. Excite не змогли змагатися з молодим конкурентом, здали свої позиції і викупили Ask.com, частка якого на ринку пошукових систем становить менше 2%.
#6. Цифрові камери: як Kodak поставив усе на звичний формат і програв
Щоразу, коли нова технологія радикально змінює роботу галузі, її сприймають вороже. Деякі підприємства адаптуються та процвітають, а інші продовжують працювати по-старому, поки не стане надто пізно.
Kodak, який втратив актуальність через появу цифрових камер, пішов за другим сценарієм. Компанія втратила шанс зробити революцію на ринку та поставила все на традиційну плівку.
Kodak подав патент на одну з перших цифрових камер (у якій використовувалася магнітна касета для зберігання зображень розміром близько 100 КБ) ще в 1977 році. Проте компанія заробляла на плівці так багато, що тоді вирішила не представляти технологію широкому споживачеві.
Коли Kodak усвідомили свою помилку і нарешті вийшли на цифровий ринок, вони продавали камери в збиток. Колишній гігант так і не зміг досягти успіху порівняно з іншими компаніями, які встигли настояти у виробництві цифрової оптики.
#7. Тефлон: куртка чи сковорідка?
Наприкінці 1950-х Вілберт Гор, інженер-хімік компанії DuPont, працював над вивченням властивостей нової сполуки – політетрафторетилену PTFE. Саме DuPont замінили складну назву на «тефлон» і ввели її в ужиток, зробивши своєю офіційно зареєстрованою торговою маркою.
У процесі досліджень Гор дійшов висновку, що потенціал нової сполуки набагато ширший, ніж просто антипригарне покриття для сковорідок. Однак його ідея не знайшла відгуку в DuPont.
Тому вже в 1958 році Вілберт та його дружина Женев'єва створили компанію W.L. Gore & Associates у підвалі власного будинку в Ньюарку.
PTFE був дуже стійкий до спеки, що робило його ідеальним для електроізоляції — це питання було дуже актуальним в епоху активного розвитку космічних та комп'ютерних технологій. Крім того, тефлон використовується для медичних імплантів.
У 1969 році Гор-молодший створив пористий політетрафторетилен. Це матеріал із підвищеною зносостійкістю та міцністю, який до того ж практично не пропускає вологу. З тканини, розробленої на основі пористого PTFE, були пошиті скафандри американських астронавтів на шатлі «Колумбія».
У 1981 році його було запущено на орбіту, щоб доставити вантажі та «зміну» науково-дослідницької місії. З огляду на те, що це був один із перших «багаторазових» кораблів, частина ізоляції якого теж виготовлялася з PTFE, кращу рекламу для Gore & Associates придумати було неможливо.
У 1991 році юрист Роб Білотт ініціював судовий розгляд проти корпорації DuPont. Правозахисник представляв жителів міста Паркерсбург, які звинуватили виробництво у незаконному зливі відходів, через які тварини народжувалися з дефектами чи вмирали.
Розслідування показало, що компанія використовувала для стабілізації тефлону токсичну речовину PFOA, яка на момент старту розгляду не входила до списку заборонених речовин. Білот проаналізував 110 тис. документів DuPont і з'ясував, що корпорація знала про шкоду стабілізатора, але продовжувала приховувати інформацію.
Достеменно невідомо, чи застосовувала компанія WL. Gore & Associates токсичний канцерогенний PFOA, чи пішла іншим шляхом. Судовий розгляд був спрямований безпосередньо проти DuPont. Концерн виплатив організації охорони здоров'я ЄРА штраф у розмірі $16,5 млн. Іронічно, але ця сума становила лише 2% від річного прибутку DuPont.
Бажаєте отримувати дайджест статей?
