5 синдромів українців під час війни | Бізнес-школа Laba (Лаба)
Для відстеження статусу замовлення - авторизуйтесь
Введіть код, який був надісланий на пошту Введіть код із SMS, який був надісланий на номер
anastasiiasytar@gmail.com
Код дійсний протягом 2 хвилин Код з SMS дійсний протягом 2 хвилин
Ви впевнені, що хочете вийти?
Сеанс завершено
На головну

Пошук

Зміст

«Не на часі», «роблю недостатньо», «хочу додому»: 5 синдромів українців під час війни

З якими психологічними пастками щодня стикаються українці.

cover-warlife-62960a3de8772651580195.jpg

Війна в Україні кожного дня впливає на психічне здоров’я мільйонів людей. Дослідження показують, що контакт із подібними травматичними подіями може мати тривалі наслідки, включно з посттравматичним стресовим розладом, тривожністю та депресією. За даними Американської психіатричної асоціації, поширеність гострого стресового розладу спостерігається у 13–50% тих, хто пережив травмуючий досвід, і приблизно у половини людей зі стресовим розладом розвивається ПТСР.

Ніл Грінберг, професор кафедри захисту психічного здоров'я Королівського коледжу Лондона, зазначає, що вплив на ментальне здоров'я може бути зменшено національним почуттям єдності, оскільки люди об'єднуються у боротьбі з явним ворогом. Але психотерапевти попереджають, що потреба в психіатричній підтримці буде зростати після того, як затихне гостра фаза війни. 

Разом з психотерапевтом Юлією Куриленко розібрали найпоширеніші психологічні синдроми, з якими стикаються українці, переживаючи травму війни, та що потрібно робити, щоб їх подолати.

#1. Синдром «провини вцілілого»

У дослідженні 2018 року вчені опитали людей, які проходили лікування посттравматичного стресу у Великобританії, та виявили: 90% учасників, що пережили травмуючу подію, відчувають провину.

Що таке синдром вцілілого

Цей вид провини розвивається у людей, які пережили ситуацію, що загрожувала життю. Деякі вцілілі відчувають провину за те, що вижили, коли інші померли. Інші вважають, що могли зробити більше, аби врятувати чиїсь життя. 

Так, мільйони українців, які змогли виїхати з «гарячих точок» або живуть там, де немає активних бойових дій, відчувають провину за те, що з ними все нормально, а інші перебувають в окупації. І навіть попри волонтерство та підтримку армії, багатьох переслідує відчуття, що вони все одно «роблять недостатньо». 

Симптоми провини вцілілого

У людей різна чутливість нервової системи та минулий досвід, тому інтенсивність переживань теж може відрізнятись. Симптоми також будуть різними, залежно від травматичної події, яку пережила людина. Найпоширеніші — імітують симптоми посттравматичного стресового розладу та можуть включати:

  • тривожність
  • перепади настрою та спалахи гніву
  • почуття безпорадності
  • нав'язливий аналіз своїх дій
  • проблеми зі сном
  • відсутність мотивації та депресія
  • суїцидальні думки
  • спогади
  • бажання усамітнитися, сховатися
  • фізичні симптоми, такі як головний біль, біль у животі, нудота

Як подолати почуття провини

Юлія:

 

«В першу чергу важливо розділити справжню та хибну провини.

 

Істинна провина звучить як "Моя країна та люди в біді, мене це турбує, я хочу з цим щось зробити". Завдяки цьому почуттю люди зараз об'єднуються і допомагають для загальної користі. Відчуваючи справжню провину, ми запитуємо себе: що в моїх силах зробити зараз, щоб допомогти? Саме час поставити ці запитання і реалізувати себе в допомозі за вашими можливостями. Тоді провини поменшає і вона буде продуктивною, корисною.

 

Помилкова — провина за те, чого не робив, і за те, на що не можеш вплинути. Тобто в ній немає особистої зони контролю та відповідальності. Тут стикаємося з переживанням почуття власного безсилля: “Я не можу зупинити війну, я не можу врятувати тих людей…” Але психіці людини вигідніше переживати почуття провини та в такий спосіб підтримувати ілюзію контролю, ніж визнати власне безсилля. Його ніхто не хоче переживати, це важке почуття. Але завдяки психотерапії можна навчитися визнавати його та проживати.

 

Отже, у разі істинної провини ми визначаємо зону своїх можливостей та втілюємо їх. У разі помилкової — навпаки, визнаємо безсилля та відсутність контролю». 

#2. Синдром біженця

За даними ООН, станом на 11 травня з України емігрували 6,03 млн людей. А понад 6,5 млн українців були змушені покинути свої домівки та переїхати в інші області України. На фоні постійного стресу та шкодування про покинутий дім, батьківщину і близьких у багатьох українців може проявлятися «синдром біженця».

Рекомендуємо прочитати:

img-9advise-624af09c6242a091959111.jpg

Як бути адекватним під час паніки і тривалого стресу: 9 порад від психологів

Читати

Що таке синдром біженця

Два десятиліття тому психіатр Хосеба Ахотегі описав так званий синдром Улісса,  або синдром мігранта з хронічним і множинним стресом, який виникає серед тих, хто за раптових та не залежних від них обставин був змушений виїхати. Відтоді це поняття використовується, щоб описати картину надзвичайної міграційної скорботи, яка з’являється у людей, що покидають свою країну. На відміну від психічного розладу, цей синдром є природною реакцією на токсичний рівень стресу, який спостерігається у мігрантів із нормальним психічним здоров’ям.

Примусова міграція має глибокий вплив на окремих людей та сім’ї,  оскільки їхнє життя змінюється раптово й різко. Переселенці часто стикаються з різними формами стресових факторів, таких як смерть близьких, відсутність роботи й соціальної підтримки, труднощі в міграційному процесі, втрата статусу та ідентичності. 

Прояви синдрому біженця

Синдром Улісса має як фізичні, так і психологічні симптоми.  До них належать:

  • відчуття безпорадності
  • почуття провини, що перебуваєш у безпеці
  • нервозність, дратівливість
  • пригнічений настрій
  • дезорієнтація
  • емоційна відстороненість
  • низька самооцінка
  • страх
  • втома
  • мігрень
  • безсоння
  • біль у шлунку та нудота

Відсутність соціальної підтримки або доступу до відповідної медичної допомоги може посилити ці симптоми. 

Як подолати синдром біженця

Юлія:

 

«ВВажливо розуміти, що ваші переживання та почуття — адекватні ситуації. Нормально скучати за батьківщиною та звичним устроєм життя, нормально спочатку не приймати чужу культуру, почуватися безпорадним і т. ін. Минуле пішло, нове ще не сформоване. Тому дуже важливо пройти процес сумування, щоб можна було рухатися далі.

 

Водночас, щоб емоції повністю вас не захлеснули, створюйте собі активність, структуру. Складайте план дій на найближчий тиждень щодо облаштування в новій країні та виконуйте його. Якщо через тижні та місяці ваш стан не покращується, є сенс звернутися до психолога або психотерапевта за підтримкою».

#3. Синдром відкладеного життя

Багато хто з українців відчуває, що життя ніби зупинилося 24 лютого. Вони перестали усвідомлювати себе в реальності, частіше думають про те, як складеться життя в майбутньому (після перемоги) та як склалося б, якби не війна. Тепер є лише постійне очікування, коли можна буде почати жити.

Що таке синдром відкладеного життя

Так зазвичай називають психологічну установку, згідно з якою в майбутньому буде відбуватися все найкраще, а сьогодні залишається тільки мріяти й надихатися власними фантазіями та планами. 

Термін з’явився в 1997 році після дослідження психології людей, що жили далеко на півночі (Камчатка, Магадан, Чукотка, Далекий Схід) і роками сподівалися на краще життя далеко від холодної та суворої землі. 

Рекомендуємо прочитати:

img-17lifehack-627280a301229180309314.jpg

17 лайфхаків, які допомагають команді Laba триматись під час війни

Читати

Дослідники стверджували, що цей синдром є не психічним захворюванням, а способом мислення та поведінки. Вони відзначили, що люди з цим синдромом постійно готуються до щасливого й повноцінного життя, але здебільшого ніколи цього не досягають. Більшість із них втішалися думкою про майбутній переїзд, вважаючи, що справжнє життя почнеться пізніше, а поки що потрібно напружитися, заробити гроші, щоб «через 10 років переїхати в теплі краї та заслужено жити довго й щасливо».

Тому люди, які планують щось лише на «після війни», мають синдром відкладеного життя. Вони настільки подумки в очікуванні перемоги, поверненні додому, закінченні волонтерства, що не помічають, чим наповнені дні та як вони минають в сьогоденні. 

Ознаки синдрому відкладеного життя

  • жити думками про безхмарне майбутнє
  • свідомо відмовляти собі в мінімальних задоволеннях, бо зараз не на часі
  • постійно очікувати слушного моменту
  • сумувати за минулим та уявляти, як склалося б життя без війни
  • не дозволяти собі радіти й насолоджуватись життям у сьогоденні
  • прагнути кращих обставин
  • бути спостерігачем власного життя

Як подолати синдром відкладеного життя

Юлія:

 

« — Свідомо повертати себе в “тут і зараз". Помічати, що є довкола та які почуття це викликає, — давати емоційний відгук. Якщо є якісь бажання, навіть незначні, — виконувати їх якомога швидше. Хочеться вийти попити кави — значить, виходимо та п'ємо каву, намагаємось нею насолодитися: помічаємо, який смак, у якій чашці тощо.

— Визнавати свою кінцевість, тоді цінність життя підвищується. Зрозуміти, що час — найдорожчий та невідновний ресурс».

#4. Синдром фантомної сирени

Війна та хронічний стрес мають сильний вплив на психіку. Після 3 місяців постійних сирен багато українців тепер дослухаються до кожного звуку. Мозок в екстремальних умовах працює на максимум і використовує всі органи чуття, щоб вчасно вловити «тривожні дзвіночки» й дати можливість втекти. Але психологи попереджають, що за таких обставин можлива поява синдрому фантомної сирени.

Що таке синдром фантомної сирени

У цьому стані людина чує звуки повітряної тривоги, хоча насправді їх немає. Це специфічна відповідь організму на серйозний стрес — психологічну травму війни. Також люди, які перебували у зоні бойових дій, можуть чути звуки, схожі на вибухи та постріли. «Фантомні» звуки з’являються, коли наша психіка перевантажена хвилюваннями, постійним стресом — і подає сигнали, що вона не здатна справитися. Також це може бути одним із симптомів посттравматичного стресового розладу. 

Як подолати синдром фантомної сирени

Юлія:

 

«Ви можете підтримати себе тим, що запитаєте себе:
“Чого я зараз потребую? Чим можу себе підтримати?”, “Що я зараз відчуваю?”.

 

— Поверніться до реальності. Вмийтеся холодною водою, торкніться свого тіла, подихайте свіжим повітрям, поговоріть із близькою людиною, обійміть себе. Ці дії допоможуть заземлитися та повернутися в “тут і зараз”.

— Закрийте базові потреби. Спробуйте заснути, поїжте теплої їжі, випийте чаю або кави, влаштуйте день відпочинку від новин та соцмереж.

 

Як правило, фантомні сирени проходять самі собою, коли психіка адаптується до стресу. Якщо покращення немає протягом тривалого часу, тоді варто звернутися за допомогою до психолога або психотерапевта».

#5. Панічне волонтерство

Під час війни особистий інформаційний простір перетворився на суцільний потік із жахливих новин, тривожності та закликів про допомогу. Тому, коли ми бачимо черговий пост про звірства ворога, перша реакція — поділитися цією новиною. Подібний потік репостів отримав назву «панічне волонтерство».

Рекомендуємо прочитати:

img-7adviceua-61f929f9f039e172825315.jpg

7 ефективних порад від психологів на 2022 рік

Читати

Що таке панічне волонтерство 

Це масове поширення неперевіреної інформації з метою термінової допомоги нужденним та розповсюдження фактів, що потребують розголосу. У цей момент через психологічну потребу бути корисними ми можемо неусвідомлено стати інструментом пропаганди та поширювати неправдиву інформацію. А велика кількість подібних репостів створює жахливий тривожний фон, деморалізує та розповсюджує паніку.

Як подолати панічне волонтерство

Юлія:

 

«Зараз наша психіка й стан — як натягнута струна. На нас звалився шквал переживань, тому ми дуже вразливі та чутливі. Паніка дуже заразлива. Панікуєте ви — починають панікувати всі навколо.

 

Перш ніж поширити інформацію публічно, запитайте себе:

 

— Якої мети я хочу досягти?

— Як мені для цього подати правильну інформацію?

— Той формат, в якому я зараз опублікую цю інформацію, допоможе досягти мети?

— Я зараз поводжусь екологічно стосовно себе та інших, публікуючи цю новину?

— Який стан я викликаю у людей, коли зроблю такий пост? Це моя ціль?

 

Якщо якесь із питань викликає у вас суперечливі почуття — не публікуйте або змініть формулювання на більш екологічні. Пам'ятайте: мета волонтерства — реально допомогти, а не провокувати паніку».

Бажаєте отримувати дайджест статей?

Один лист з найкращими матеріалами за місяць. Підписуйтесь, аби нічого не проґавити.
Дякуємо за вашу підписку!
Курс з теми:
«People Management»
HR і рекрутинг
Веде Олександра Альхімович
7 березня 17 квітня
Олександра Альхімович